Створення єдиної помісної Православної церкви України - подія, без сумніву, історична, багатостолітнього історичного масштабу. Але це тільки частина процесу Трансформації України-Русі,
та, ймовірно, початок фази його прискорення.
Далі, зокрема, повинен успішно завершитися процес її становлення в Україні-Русі. А це проблема більш складна вже майже подоланого шляху до Томосу. (Достатньо згадати історію Визвольної війни 1648-1686 рр., щоб це уявити)
(Хай нікого не дивує наведена дата 1648-1686 рр. Консенсус щодо цого періоду - одна з найважливіших невіл'ємних частин Відродження історії України-Русі. Дуже стисло:
- За російськоімперською та радянської традицією стверджувалося, що Визвольна війна так званого українського (насправді, навіть у ті часи народ продовжував зватися руським, а країна Велике князівство Руське, що підтверджується безліччю документів.) начебто завершилася у 1654 р. з Переясловською радою.
- Зараз поки що ми десь на початку/середині шляху до правди. Є декілька різних половинчатих поглядів, за якими називаються різні дати закінчення, з 1657 р. (смерть Б. Хмельницького) до 1676 р. (концепція Національної революції).
- Але світова наукова практика та й здоровий глузд при визначені дати закінчення подібних періодів користуються головним фактором - дипломатично міжнародно визнаним договором, який припіняє війну і закріплює на відносно тривалий термін часу порядок речей, у першу чергу кордони. (Ми ж не називаємо завершенням періоду Нідерландської революції 1579 р (Утрехтська унія), 1585 р. (початок фактичої незалежності і підтримка англійців) чи 1602 р. (фактичне завершення формувая кордонів), а саме 1609 р., коли був складений договір з Іспанією про перемір'я, закріпивший відмову Іспанії від "півічних провінцій". (Події 1621-1648 рр. - це вже Перша загальноєвропейська, Тридцятирічна війна та інша епоха розвитку, зокрема, Нідерландів) Подібних прикладів можна навести багато.
- Таким фактором для України-Русі може бути тільки "Вічний мир" між Московією-Росією та Польщею 1686 р. Саме після цього договору на теренах Русі-України настав на 2 десятиріччя період спокою та були закріплені результати жахливої поразки Русі-України у війні, яка забрала приблизно 50-70% населення і розділила країну між 2 загарбниками. Крапка.)
Наступний крок ще більш непростий, але також незворотний та ми мусимо його зробити. Він пов'язаний з одного боку з Відродженням (поверненням) історичного (генетичного) Імені (Русь) та справжньої історії нашого народу (русичів), зокрема, визнання факту хрещення Русі за 120 років до її хрещення Володимиром. З другого - з неминучим кінцем Російської імперії. (Можливо, також зі зміною назви або збереженням Росії/росіян, звичайно, в національних державних кордонах набагато меньших за її сучасні імперські.
( Торкнуся двох аспектів.
Одни з них стосується часу хрещення Русі. Як відомо, але весь час замовчувалося у Росії, це сталося за 120 років до Володимира, приблизно 860-867 рр., у часи князя Оскольда-Міхаїла?, останнього представника роду Київичів. Тож, одним з важливих наступних кроків Відродження стане визнання вселенським патріархом факту наявності відповідних документів про хрещення Русі, коли патріархом у Константінополі був Фотій і, відповідне повна відсутність належної знадки про друге хрещення - Володимира.
Другий аспект більш глобальний.
- Росія свого часу просто вкрала назву у іншого народу. Замість того, щоб збагатити не тільки гени, а й свою історію, культуру та самоідентичність майже повністю ассімільованим аборигенним фіно-угорським та булгаро-татарським населенням. Або взагалі спробувати створити євразійський проект на кшталт того, що вдалося втілити американцям США...
До речі, в дуже схожему випадку ті ж американці не забрали ім'я у англійців, хоча і привласнили собі назву цілого континента.
А Русь-Україна зі свого боку не спромоглася досі нічого по суті протиставити такому зухвальству, незважаючи на населення співставне з найпотужнішими націями Европи. (І це окреме велике питання - чому?)
- Наразі ж маємо глобальну систему проблему звільнення від цього тягара, який вже вичерпав можливості свого існування. І ця проблема має фундаментальне загальносвітове значення, бо співпадає за часом з початком екосферної революції.
- Тож, системний розвиток України неминуче веде до Трансформації, яка, зокрема, не може не супроводжуватися поверненням ім'я (Русь/русичі) та історії, початок якої щонайменш 5 століття, або з правління Божа (хіба не звітки поняття - Бог?). При цьому династія Рюриковичей це лише другий - імперський - період розвитку Руської цивілизації та державості. Головне, звичайно, це політична, економічна, соціальна Трансформація, (яка фактично, ще, серйозно, навіть не починалося) але й світоглядне, культурно-концептуальне Відродження є невід'ємною її складовою. Тому можна впевненно стверджувати, що без Трансформації, зокрема, без повернення імені та історії неможливо у майбутньому саме існування України/насправді - Русі, як держави.
- системий розвиток сучасої Росії з ще більшою, ніж Україну-Русь, силою штовхає її до повного поглинання України (це буде вже четверта спроба за останні 800 років). Частина відомої формули Збігнева Бжезинського про можливість існування Російської імперії як переважно азіатської без України зараз навряд чи актуальна, бо ця імперія, як суспільна система зробила вже фазовий перехід аналогічний тому, що стався у Німеччині у 1933-1935 рр. Тепер, навіть якщо намагатися штучно гальмувати процес Трансформації України-Русі (з надією "не дражнити гусаків" і одночасно більш ретельно підготуватися до майбутніх катаклізмів) експансії імперії уникнути ніяк не вдасться - така природа розвитку систем у фазі загострення. І, нажаль, зупинити її можна тепер тільки силою та керованим руйнуванням імперії. Тому найбільше завдання без перебільшення всього світу полягає в тому, щоб розпад Россії був якомога більш керованим і гуманим для неї самої, (у тому числі і хоча б для того, щоб уникнути пастки створення підстав для реваншизму у майбутньому) і щоб вона до розпаду не встигла зруйнувати багато у світі...
